АРГУМЕНТАТИВНИЙ ТА НАУКОВИЙ ДИСКУРС ТА ЇХ ІННОВАЦІЙНЕ ВИКОРИСТАННЯ У ВИВЧЕННІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

• Nataliia Mykhalchuk

  Rivne State University for the Humanities

  https://orcid.org/0000-0003-0492-9450

• Ernest Ivashkevych

  Rivne State University for the Humanities

  https://orcid.org/0000-0001-7219-1086

• Tetіana Karlova

  State Institution “Lugansk State Medical University”

  https://orcid.org/0000-0001-6241-7774

• Dmytro Bihunov

  Rivne State University for the Humanities

  https://orcid.org/0000-0001-6100-7765

Проаналізовано типи дискурсу, які реалізуються залежно від ситуації: дискурс як засіб комунікативної діяльності (наприклад, розмова з метою інформування та навчання або заздалегідь підготовлена дискусія); дискурс як засіб освітнього впливу, тобто процес комунікативної діяльності, який набуває лише форми дискурсу (всі форми ідеологічного обґрунтування); аргументативний дискурс, наближений до терапевтичного дискурсу за своєю формою (діалог між викладачем та здобувачами освіти вибудовується як ніби психоаналітична розмова); науковий дискурс, який має на меті забезпечити наукову дискусію; абсолютно нові, відмінні від перелічених форми дискурсу (навчання через дискурс замість дискурсу як інструменту інформування та навчання, модель вільної дискусії).

Аргументативний та науковий дискурс у своїй науковій парадигмі базуються на двох базових, взаємопов’язаних поняттях – значенні та діяльності і створюють своєрідне ядро суто діяльнісного підходу щодо мовлення, глобального аналізу цілеспрямованого використання людиною звукових структур, таких як сегментні та просодічні мовленнєві одиниці, лексеми, словоформи, схеми, скрипти, фрейми, фрази та речення, різні типи елементарних мовленнєвих актів та їхні комплекси, комунікативні рухи як ланцюги, дискурси різних типів тощо. Вони актуалізуються на двох рівнях свого аналізу – поверхневому (символічному) та глибинному (когнітивно-семантичному) і мають враховувати суб’єктивно-діяльнісний простір адресата (прагматичні настановлення студентів, дейксис, особливості квазікомунікації), перформативність, теорію мовленнєвих актів, різні експліцитні та імплікативні способи організації мовного коду суб’єктами комунікації (базова комунікативна позиція, імплікація, імплікативні сценарії, максими кооперативної взаємодії партнерів комунікації, непрямі мовленнєві акти, умови продуктивності та успішності процесу комунікації загалом); теоретичні та прикладні аспекти релевантності; психолінгвістичні принципи та механізми комунікації; деякі аспекти теорії мовленнєвої взаємодії та розмовного мовлення.

• pdf (Англійська)