ПРОАКТИВНІСТЬ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

• Жанна Стельмашук

  РДГУ

• Катерина Павелків

  Рівненський державний гуманітарний університет

У статті на основі здійсненого теоретичного аналізу розкрито сутність проактивності як психолого-педагогічної проблеми. З’ясовано, що поняття «проактивність» знайшло своє обґрунтування у зарубіжних наукових працях, але є недостатньо дослідженим у вітчизняній психолого-педагогічній теорії та практиці.

Доведено, що проактивність у роботах зарубіжних психологів розглядається як здатність людини вибирати ту чи іншу модель поведінки, ґрунтуючись, в першу чергу, на власну волю і свідомість, а не на зовнішні обставини; діяння та спосіб життя, коли людина не реагує на впливи ззовні, а сам виявляється автором впливів, обирає свої дії сам, запускає їх за своєю ініціативою, випереджаючи впливу на себе і формуючи потрібні реакції в оточуючих. Уточнено, що у психології проактивність протиставляють реактивності, коли вибір обумовлений зовнішніми обставинами та стимуляцією.

Встановлено, що проактивність є стилем поведінкової активності, який захищає особистість від можливих несприятливих наслідків стресу. Означений термін пов’язують з
самодетермінацією, ресурсами, особистісним потенціалом та зростанням, активністю та відповідальністю особистості.

Зроблено висновок, що бути проактивним означає, що людина усвідомила свої глибинні цінності та цілі і діє у відповідності зі своїми життєвими принципами, не за вказівкою умов і обставин, формуючи ці умови і обставини.

• pdf