ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНА ПІДГОТОВКА УЧИТЕЛІВ У ПЕДАГОГІЧНИХ УЧИЛИЩАХ У ПЕРІОД ПОВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ ОСВІТИ (40-90-ті РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ)

• Олена Біда

  Закарпатсько угорський інститут ім. Ференца Ракоці ІІ

  https://orcid.org/0000-0002-0448-0852

• Антоніна Чичук

  Закарпатсько угорський інститут ім. Ференца Ракоці ІІ

  https://orcid.org/0000-0002-9982-3634

• Тетяна Кучай

  Закарпатсько угорський інститут ім. Ференца Ракоці ІІ

  https://orcid.org/0000-0003-3518-2767

Війни завжди змінюють фокус соціальних, економічних, культурних та освітніх проблем. Незважаючи на зруйновані заклади освіти, знищені культурні пам’ятки та бібліотеки, процес навчання підростаючого покоління та підготовки майбутніх вчителів швидко відновлюється. Процес відновлення системи педагогічної освіти був одним зі стрижневих векторів відбудовчих планів партійного керівництва після завершення Другої світової війни. Зокрема, післявоєнна підготовка вчителів у Луцькому педагогічному училищі цілком залежала від стану освіти повоєнної Волині 1945–1952 років. Серед особливостей, які гальмували процес підготовки кваліфікованого учителя, були: високий рівень неграмотності населення регіону, руйнування соціальної сфери, незадовільна матеріально-технічна база закладів освіти, брак учительських кадрів, невідповідні політичні та релігійні погляди, тиск радянської ідеології. Отже, у складних умовах післявоєнного часу радянська влада реорганізувала та уніфікувала освітню систему в усіх областях України, створила розгалужену мережу середніх педагогічних закладів, покликаних забезпечити регіон педагогічними кадрами.

Позитивом професійно-педагогічної підготовки учителів у педагогічних училищах у період повоєнної відбудови освіти (40-90-ті роки ХХ століття) стала загальна доступність освіти, зростання матеріально-технічної бази навчальних закладів, що готували педагогів для початкової школи. Проведені заходи поступово сприяли покращенню іміджу влади серед населення регіону. Водночас із позитивними зрушеннями в галузі освіти спостерігалися й негативні тенденції, що проявлялися у суцільній ідеологізації освітнього процесу, насиченні виховних моментів комуністичною пропагандою, постійному контролі з боку радянських партійних структур.

Студенти-наставники працювали у форпостах, житлових мікрорайонах, на дитячих майданчиках. Вони організовували гуртки, ігри, змагання, виготовляли стенди, конструювали технічні прилади тощо. Особливо важливо для студента-наставника з перших кроків налагодити дружні стосунки з вихованцями. Тут неприпустимо демонструвати свою зверхність. Підліток з першої ж зустрічі має насамперед відчути, що перед ним старший товариш, який хоче допомогти йому обрати правильну дорогу в житті. Основним методом впливу на дітей є опора на позитивне - створення ситуації успіху.

Вагомими здобутками в процесі професійно-педагогічної підготовки учителів у педагогічних училищах в період повоєнної відбудови освіти (40-90-ті роки ХХ століття) з інтеграційної діяльності було те, що майбутні учителі залучалися до перевиховання важковиховуваних дітей. Співпраця студентів з малолітніми правопорушниками давала добрі результати. Переважна більшість студентів справлялася з основним завданням – встановлення контакту з дітьми. Далі майбутні вчителі залучали їх до діяльності. Студенти активно допомагали дітям у навчанні, оскільки прояви хуліганства часто були реакцією на негативні оцінки вчителів; організовували у педагогічних інститутах вечори із участю підлітків тощо.

• pdf